Автор - music.com.ua
Датовано - 13 березня, 2008

Музичних гуртів «з історією», за яких не соромно перед своїми колегами-меломанами з інших країн, в Україні небагато. «Тартак» один з них. Його фронтмен Сашко Положинський не проплачує ротацію на радіо та в телевізійному ефірі, не намагається прорватися на західну сцену та зазвичай відвідує концерти як простий відвідувач, і задля того, що й простий відвідувач - аби відірватися. Якась така дивна поведінка - не притаманна в цілому українським «зіркам». Щоправда, й зіркою себе Сашко також не вважає...

- Нещодавно бачила вас на фестивалі Nokia Trends Lab. Заради кого прийшли - New Young Pony Club, Shitdisco, Digitalism, Booka Shade? Чи просто поцікавитися актуальною музикою?

- Прийшов на New Young Pony Club і Shitdisco. Бачив колись кліп чи два NYPC - і мене вони зацікавили. Щоправда, альбому поки не знайшов. А Shitdisco альбом маю - мені подобається. Я навіть якось у своїй рубриці на «Європі Плюс» ставив їхню пісню.

- З vip-зони спостерігали чи серед «простих смертних»?

- Так я ж і сам простий! Прийшли з нашим гітаристом Антоном, чесно купивши квитки. А до vip-зони нас вже друзі запросили прямо там - на вечірці. Приємно було бачити стільки класних людей в одному місці - знайомих і незнайомих... Це я не тільки про vip-зону...

- Часто статус публічної людини не дозволяє на концерті повністю розслабитися?

- Звичайно, складно бути абсолютно розслабленим, коли до тебе періодично підходять незнайомі люди - фотографують чи фотографуються, тиснуть руку, розмовляють. Однак це і приємно також, тому з цим ще можна миритися. Складніше, коли трапляються не зовсім адекватні особи, з якими іноді доводиться поводитися доволі жорстко. На щастя, на цьому концерті більшість людей були дуже позитивними, так що я спокійно міг і під сценою пострибати, і потанцювати, і поштовхатися. Коротше кажучи, поводити себе так, як люблю поводитися на нормальному концерті...

- Зазвичай відвідуєте концерти, щоб «пострибати, потанцювати і поштовхатися» чи з чисто професійного інтересу?

- В першу чергу ходжу на тих, кого дійсно знаю і люблю. Але можу сходити, щоб просто подивитися і послухати, як люди працюють. Іноді це допомагає зрозуміти свої власні прорахунки чи недоліки. А іноді й віри в себе додає - коли бачиш відверті лажі у виступах зірок світового масштабу, розумієш, що і ти сам в цьому світі не останній. Хоча, звичайно, усім нам ще дуже багато чому треба вчитися...

- А на яких виконавців зазвичай ходите?

- Переважно на іноземних. На щастя, останнім часом в нас почали з'являтися не лише закордонні зірки, що вже покриті мохом напівзабуття, але й більш-менш актуальні та дійсно культові. Ну і, звісно ж, приємно, що відбувся і згадуваний вище фестиваль - багато хто з присутніх не вірив, що в Україні зараз можуть з'явитися такі цікаві, але зовсім не розкручені, колективи.

- А на виступах українських гуртів буваєте чи тільки товаришуєте з ними?

- Буваю. Як правило, коли запрошують. Хоча бувають випадки, коли не тільки сам проявляю бажання потрапити на якийсь український гурт або фестиваль, а ще й навмисно їду заради цього в інше місто... Наприклад, заради українського колективу, якого давно або ніколи не чув.

- До речі, справжня дружба в шоу-бізнесі можлива?

- Думаю, вона можлива завжди. Все залежить від людей. Звичайно, в шоу-бізнесі лишатися порядною та надійною людиною значно складніше, адже постійно знаходишся в секторі масового обстрілу. Але хто хоче триматися - той може. А «Тартак», на щастя, в шоу-бізнесі лише однією ногою...

- З колишніми учасниками групи, що зараз грають у «Бумбоксі» підтримуєте дружні стосунки?

- Та ні - для цього немає жодної причини. Дружні стосунки поступово розвіялися ще до того, як хлопці пішли з «Тартака». А те, що ми іноді говоримо одне про одного в різних інтерв'ю, ніяк не сприяє відновленню колишньої приязні...

- Запросили б їх приймати участь у випадку запису чогось на зразок «Системи Нервів»?

- Колись я пропонував «Бумбоксу» кілька спільних виступів - вони відмовилися. Тож тепер будь-які розмови про співпрацю не мають жодного підґрунтя...

- А що спричинило появу проекту «Тричі»?

- Цей проект - не моя ініціатива. Мене просто запросили взяти у ньому участь - і я погодився. Частково, тому що така робота для мене була досить новою та незвичною, а тому й цікавою. А частково і з поваги до хлопців. Фактично, вигадав цей проект Орест Криса з гурту «Татхагата». Він створив з десяток пісень, які не зовсім вписувалися в концепцію його гурту, але достатньо цікавих, щоб записати їх на студії та донести до людей. По допомогу в реалізації цього проекту він звернувся до Едіка - тепер вже «НеДілі», - а потім вони разом вирішили запросити ще й мене. Так нас стало троє і безіменний проект перетворився на «Тричі».

- Що зацікавило саме Вас?

- Ну, для мене все було незвичним - і музика, і тексти, і моя власна манера виконання, яка формувалася мною як результат тієї роботи, яку вже зробили Едік з Орестом, і тих вимог, які вони переді мною ставили... Не скажу, що я абсолютно всім задоволений - і в своїй роботі, і в роботі хлопців. Можливо, якби я робив це сам, я б щось зробив зовсім інакше. Але тут, власне, й головний інтерес полягав для мене у тому, щоб проявити себе, як професіонала - зробити все так, як вбачають продюсери проекту! Хай навіть продюсери і твої приятелі, а не злі чужі дядьки...

- Це «одноразовий» проект з альбомом «Понеділок» чи ви плануєте продовжити співпрацю у такому складі?

- Поки не плануємо. Але й цей проект виник як певна творча імпровізація, тож ми знову можемо щось зімпровізувати у будь-який момент...

- А спільні концерти думаєте давати?

- Ми ще навіть не починали репетицій концертної програми! Хоча, може статися, що все підготують без мене, а мене покличуть в останній момент і я свої тексти знову читатиму з листочка - як це вже було, наприклад, на презентації альбому «Понеділок»...
Едік вигадав для нас таку фішку, що ми нібито дуже дорогий проект. Він вирішив, що коли хтось до нього звертатиметься з конкретними пропозиціями щодо виступу «Тричі», він виставлятиме дуже високий гонорар - нереально високий для такої музики. Тож коли хтось наважиться нам заплатити цю нереальну суму - тоді й відбудеться наш виступ... А може нам самим колись захочеться це все заграти наживо - і ми зробимо якийсь концерт для власного задоволення...

- А щодо кліпів?

- Малоймовірно. Принаймні, ще жодної розмови на цю тему в мене ні з ким з «Тричі» не було.

- На початку 2000-х Ви співали, що «без плагіату та фірмових гітарних квадратів» музикантам в Україні не пробитися. За ці роки ситуація в українському шоу-бізнесі змінилась?

- Мало що змінилося на краще. Звичайно, і тоді це співалося з певною долею перебільшення, і зараз така тенденція не є абсолютом. Але будь-який любитель музики зі мною погодиться, що й зараз значна частина пісень українських виконавців у радіо- і телепросторі України дуже нагадує або відверто схожа на якісь конкретні західні пісні, або просто є їхніми переспівами.

- Як вважаєте, чому?

- Бо значно легше сподобатися публіці, виконавши перевірений часом і бізнесом чужий хіт, ніж створити та розкрутити свій власний. Тому й багато хто з виконавців, продюсерів, програмних директорів саме на такі пісні й робить ставку.

- Але ж зазвичай попит створює пропозицію - невже в Україні немає попиту на якісну музику? Чому багато гідних музикантів залишаються в тіні?

- Попит, звичайно, є. І якщо якісним пісням вдається якимось чином потрапити до аудиторії - люди її відчувають та оцінюють. Однак є ще й такі фактори, як формування смаків, потужні інформаційні атаки, НЛП, цілеспрямований PR, реклама, нав'язування... І тут вже дуже допомагають не стільки талант і творчість, скільки зв'язки, гроші та вміння домовлятися.

- А чи є в Україні телеканали та радіостанції, в ефір яких можна потрапити без «плати за вхід»?

- Є, звичайно. Ми ніколи нікому не платили за ротації наших пісень. Тож якщо ви десь побачите або почуєте пісню гурту «Тартак», знайте - на цьому телеканалі або на цьому радіо можна прокрутити свої пісні безкоштовно.

- Ваша робота у якості теле-, радіо- та просто ведучого пов'язана з тим, що однією музикою в Україні не прогодуєшся?

- Я завжди цим займався паралельно. Мені й те, і те подобалося, і цікавило, і допомагало одне одному. Це дуже різні види творчості, які, однак, багато в чому й взаємопов'язані. Якщо ж виникали певні труднощі поєднання одного з іншим, я просто щось одне виносив у основні пріоритети. Як правило, в таких пріоритетах опинялася музика...

- А що, на Вашу думку, взагалі повинно переважати - шоу чи бізнес?

- Кожен вибирає для себе сам. Я вибрав схему творчість ---> шоу ---> бізнес. Хтось вибрав іншу схему бізнес ---> шоу ---> творчість, бо для нього важливішим є фактор заробляння грошей. Мені також гроші потрібні - і дуже багато - щоб мати можливість спокійно займатися творчістю та реалізовувати різноманітні плани, проекти та задуми. Але, якщо пісня сама з мене не проситься, я її не зможу написати навіть заради великих грошей...

- І де ж та межа між творчістю та бізнесом? Бо тільки той факт, що музика приносить гроші, не означає, що вона «несправжня»...

- Справа в тому, що робити бізнес на творчості часто значно складніше, якщо вона є первинною. В будь-якому бізнес-підручнику вам напишуть, що давно прийшов час, коли спочатку треба визначити потреби споживача, а потім шукати можливість цю потребу максимально якісно задовольнити. І хороший бізнесмен так і зробить! Він знає, що найбільш прибутковими, в наших сучасних умовах, є корпоративні вечірки, для яких потрібні відомі імена, впізнаванні пісні та прості технічні умови. Або приватні вечірки дуже багатих людей, яким потрібні впізнаванні гарні дівчата з якимись там пісеньками. І от вам купа готових пропозицій, складених з колективів гарних дівчат, які не злазять з проплачених ефірів на телебаченні та з фотографій у глянцевих журналах. Так, і пісні в них часто примітивні, і самі вони не дуже то й співати вміють, і виступи у них завжди під фонограму, але зате й гроші, вкладені в такі проекти, повертаються швидко та в багатократному розмірі.
Натомість, якщо людина живе творчістю, має великий талант і створює свої пісні під натиском внутрішньої необхідності творити, то ще далеко не факт, що їй вдасться колись знайти свого слухача і на цій своїй творчості почати заробляти гроші. Звичайно, є багато прикладів, коли й справжній творець добре заробляє, є дуже популярним і успішним. Але часто цей успіх приходить після щасливого випадку - зустрічі з талановитим продюсером або вдалого потрапляння в потрібний час в потрібне місце - або як результат багаторічної наполегливої та цілеспрямованої праці. Та й гроші, вкладені в такий творчий проект, можуть повертатися дуже довго та повільно...

- В одному з інтерв'ю Ви якось зазначили, що за певних умов можете погодитися на контракт зі світовим мейджером - не боїтесь, що в результаті опинитесь зв'язаними по руках і ногах?

- Імовірність того, що якийсь «світовий мейджер» нами зацікавиться, настільки мізерна, що перейматися цим питанням зараз немає жодного сенсу.

- «Тартак» буде нецікавим зарубіжному слухачу чи просто незрозумілим?

- Цікавим, думаю, може бути, а от зрозумілим - не дуже. Хіба я раптом оволодію якоюсь іноземною мовою так само, як володію рідною, і зможу писати й відтворювати тексти нічим не гірше... Але я в це й сам не вірю, тому про зрозумілість не говоримо...

- Щось робите у напрямі до Заходу?

- Періодично з'являються добрі люди, які намагаються влаштувати нам який-небудь концерт або тур десь на Заході - то в Європі, то в Америці. Але жодна така спроба успіхом не закінчилась. І це все. Тож можемо сміливо сказати, що таких спроб ми не робимо. Чесно кажучи, я не дуже комфортно почуваюся за межами України - все там мені надто чуже. Тому особливо рватися звідси куди-небудь в мене й бажання немає. Ми не відмовимося спробувати, якщо з'явиться якась реальна можливість, але й битися головою в зачинені двері не станемо. Як має бути - так і станеться...

- Чого чекати від «Тартака» в найближчий час українському слухачу?

- Як завжди - сюрпризів! Я вже давно відучив себе говорити про те, що буде або планується, бо життя часто все повертає по-своєму, а виглядати пустобріхом мені зовсім не хочеться. Я люблю робити і говорити про зроблене, а що має статися - час покаже...