Ой Учора В Куми (сніжна жартівлива)



Була в мене кума – а тепер нема.
Забрала куму в’язниця-тюрма.
Не знаю, що там та кума наробила,
Але добре, що тюрма, а не могила.
Я сиджу-тужу, слізоньки рахую,
Проклинаю долю-доленьку лихую.
Без куми сумую, плачу та ридаю,
Час від часу, як жили-були пригадаю...

Ой учора – в куми, і сьогодні – в куми,
Ой коли ж я куму та й до себе зазву?

Повернулась кума, як прийшла зима.
Постукала в двері – мене вдома нема.
Чого взимку буду вдома байдики бити?
У горах Карпатах маю що робити.
З гори до підніжжя мене дошка катає,
Я собі вожуся, кума вдома чекає.
За кумою тою припинив сумувати –
Давно іншу куму запросив до хати...

Ой коли ж я куму та й до себе зазву,
Чим я свою куму та й приймати буду?

Дві куми зійшлися якось носом до носа.
Одна мала мішок гречки, інша – мішок проса.
Одна каже – а бодай, тебе копне качка!
Інша каже – а нехай тебе вхопить срачка!
Одна одну почали щедро пригощати,
Від ударів мішковиння почало тріщати.
Попсували собі твар, розсипали збіжжя.
Одна кума – вдова, інша – незаміжня...

А найму я стрільця, та й уб’ю горобця,
А з того горобця натоплю я сальця.
Натоплю я сальця, ще й ковбас нароблю,
А із тих реберець я зроблю холодець.
А продам я крильця, та й куплю ще й винця,
Так я свою куму та й приймати буду.
Ой їж, кума, пий, не засалюйся,
То в карман, то в рукав не захватюйся.

І наїлася я, і напилася я,
Насилу додому докотилася я.